У Арцизькій громаді відбулася акція «Світло надії» на підтримку зниклих безвісти Захисників та тих, хто перебуває у полоні
Напередодні Дня зниклих безвісти за особливих обставин в Арцизькій громаді відбулася акція «Світло надії», присвячена Захисникам України, які зникли безвісти або перебувають у полоні, та їхнім родинам.
Це був захід про те, що найважче — чекати, не маючи відповіді. Про родини, для яких кожен день починається з надії на дзвінок, звістку, повернення рідної людини додому.
Сьогодні в Арцизькій громаді 60 військовослужбовців вважаються безвісти зниклими за особливих обставин, ще двоє перебувають у полоні. За кожною цифрою — конкретна людина, родина, дім, у якому досі чекають.
Під час заходу говорили саме про тих, кого чекають. Про тих, чиє місце за сімейним столом залишається порожнім, але зігріте любов’ю.
Особливої сили цій зустрічі додала історія нашого земляка та Захисника Андрія Афанасьєва, який пройшов бої, був тяжко поранений, потрапив у полон і провів у російській неволі 40 місяців. 24 серпня 2025 року, у День Незалежності України, він повернувся додому. Його особиста історія стала для присутніх нагадуванням: навіть після найтяжчих випробувань надію не можна втрачати.
До акції також долучився Іван Дібров — морпіх, розвідник, оборонець Маріуполя, який сам пройшов через полон, та засновник благодійного фонду «Дій за свободу». Саме цей фонд започаткував всеукраїнську акцію «Листи надії», до якої цього дня приєдналася Арцизька громада.
Важливою частиною акції стало відкриття в громаді «Скриньки надії». Відтепер вона постійно працюватиме у Центрі надання адміністративних послуг Арцизької міської ради за адресою: м. Арциз, вул. Свободи, 95а.
Кожен, хто чекає на рідну людину, яка зникла безвісти або перебуває в полоні, може написати їй листа — залишити слова любові, підтримки та віри у повернення.
Листи, зібрані під час акції, будуть передані до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими для подальшої передачі нашим Захисникам.
Цей день ще раз нагадав усім нам: ми не маємо права втомлюватися чекати, шукати й говорити про тих, хто зник безвісти.
Поки родини чекають — надія жива.
Поки звучать імена — їх не забуто.
Нехай кожен Захисник, якого сьогодні чекають, знайде дорогу додому.
Віримо. Чекаємо. Пам’ятаємо.
